Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/158

В палату, в княжу спальню знов вірвусь. Як князь живий—остережу його, Тут в підземний хід із цих палат Аж на Дніпро, туди втікти він може. А неживий—то хай і я загину І Потихо входить у палату. Я В А II За передньою правою кулісою чути скрип важкої брами й калатання дерев'яних засувів. По хвилі входять на сцену Гостомисл озброєний. Запава по жіночому вбрана та з кольчугою на грудях і з списом у руці, а за ними пасами вояки, Путята, Овлур, розбійники і князь Г ОСТОМИСЛ. Тихенької Не стукайте! Не гомоніть! Справляйтесь жвавої Чи постягані Всі відділи, що крились через ніч В церковних огорожах та садах? Путята. Здається всі. Г ОСТОМИСЛ побачивши розбійників. А це ось що за люди? Путята. Кунаш здобув нам несподівану Підмогу: розбійницькую дружину Підмовив, щоб ішла нам на підмогу. Г ОСТОМИСЛ. Це Славно! До розбійників. Гей, ви люди, а вам звісно, Чого ви тут прийшли? В а С Ю Т а виступав наперед. Одне нам звісно: Робити те, що ти прикажеш, пане. Г ОСТОМИСЛ. А якби це небезпеченством пахло? В а с ю т а. Ми там у лісі смерті що година Привикли в очі заглядать, то вже І відучилися її боятись. 157