Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/154

О ß Л у р. Ну, ми ж купою Не підемо, а треба розділитись. Кунаш. Це правда, щоб не уздріли Кияни! В такому разі треба вам усім Запам'ятать клич тайний: Гостомисл. З тим кличем наші всюди вас приймуть. Овлур. Оце то гарно! За оце спасибі! Ну, а тепер хлоп'ята… Розбійники. Що таке? Овлур встає з сиджіння. Візьміть оцього зрадника, на шнур І на гіллю! В а сю та. Що? Ти би хтів… Овлур громовим голосом. Мовчать! Я ще ватажко ваш! Беріть його! Ч у р и Л О підходить до Кунаша. А видиш, що я добрий був пророк! Остовпілого Кунаша виводять з шнуром на шиї. Овлур. Тепер же слухайте, що вам скажу. Всі враз до Києва рушаймо! З тим Кличем, що нам той зрадник передав, Ми вкрутимось між них. Нам треба конче Спасти князя, пекельний замір їх Перевернуть. Спішімо! Коли розбійники стоять нерішучі: Що ж, чи ви Не розумієте, що Святослав Побачивши, що ми, розбійники, Йому лишились вірні, скорше нам Дарує всі провини, ніж отой Всеслаз, братовбивця і дерун? Розбійники. Це правда ти розумно радиш нам! Веди нас! Всі з тобою йдем! Гурра! 153