Кунаш. Навіть не трудіться І Овлур. А якби я так приказав тобі? Кунаш. Ти? Смерде І 3 твоїх розказів сміюся. Не твій слуга, щоб мав тебе я слухать. О в л у р. Не забувай, небоже, що ось тут Я пан, я самовладний цар у лісі, А ти в моїх руках. Кунаш. То вбий мене! Овлур. Твоєї смерти я не потребую, А хочу правду знать: чого цю ніч Так багато озброєних у Київ Поїхало, я знаю, що вони Всі Гостомислом вислані. Кунаш. Це знаєш! А не чував, що завтра княжий суд? Овлур. Так що, що суд? Кунаш. А князь на суд виходить Окружений дружиною і військом. О в л у р. Настільки війська має князь при собі. Вас кілька сот поїхало,—так много Для суду непотрібно. Кунаш. Це вже діло Князя і воєводи, князь казав, А воєвода робить. Овлур. Брешеш, брате! Кунаш. Брешеш ти сам, коли мені не віриш. Овлур. Чекай, не тої зараз заспіваєш! Гей, хлопці! Чоботи здійміть із нього І голими ногами у вогонь Встроміть. Як припече його, то він Співатиме, аж любо буде слухать. Розбійники зачинають поратися коло Кунаша. Кунаш. Ватажку! Стій! Не муч мене! Пощо Тобі моєї муки? Так і буть, Я розповім усе. Овлур. Отак найліпше. 149
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/150
Ця сторінка ще не вичитана