Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/145

В а с ю т а. Ну, а ватажко? Де він? Що з ним дієсь? Тру б ай. Го, го, ватажко наш сьогодні хват! Таке придумав, що не знаю й відки Воно взялось! Розбійники обступають його. Ну що? Ну що? Скажи! Т рубай. Та, перше те, що на отих вояків Рішився сам напасти. Адже ж їх Там сила їхала, то якби всі На нас ударили, було б нам круто. Васюта. Зовсім безумний чоловік! І пощо Чіпати їх, як нас не зачіпають? Т рубай. Та це не все! Десь в пітьмі, серед ночі Товариша нового роздобув, Якесь страшило чорне, все закуте В залізі. Ми поглянули на нього, То аж мороз по нас пішов. Мара, Чортяка! А ватажко мов здурів Із радости. „Це — каже нам — новий Товариш наш, Ставур.“ Розбійники. Ставур! Якийсь Боярин! Тру бай. Хто його там знає! Ждеш Годину, поки вицідить слівце. Я все своє говорю, що це чорт. Васюта. Ну, Бог з тобою! Що це за страхіття Балакаєш? У мене аж мороз По шкурі дре! Трубай. Та слухайте лишень, Що далі сталось! Одурів зовсім Ватажко наш і разом з тим Ставуром І 3 нашими двома пішов… Перериває й над- слухав. Розбійники нетерпливо. Куди? 144