Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/143

Чепіль. Еге, це наші! В а сю та. На конях? Наші? Це не може бути! За сценою чути гомін, переклики, далі входять два розбійники, провадячи зв'язаного Кунаша, У нього зав'язані очі, на одежі видно криваві плями Я В А II Попередні, два розбійники, Кунаш Т рубай кричить за сцену. Попутай коней, хай пасуться! Збрую І СІДЛа ПОЗДІЙМай! Обертається на сцену. Здорові браття! Розбійники. Здорові й ви! В а с ю т а. Це що за диво? Ви На конях, мов бояри! Чурило. Ну, а що ж. Хіба це гріх? Нехай і не бояри, Та на боярських конях! П а н ю т а. Де ж це ви Уполювали? Т р у б а й. На містку, на шляху, Що в Київ. П а н ю т а. Певно, це від тих вояків, Що ніччю шлялися? Чурило. Авжеж, від них! П‘ять коней вполювали і одного Невольника. До Кунаша. Гей, ти! Давай, нехай Тобі розв'яжу очі! Розв'язує очі. Кунаш копає його ногою так, що розбійник аж падає на землю. Ось тобі За це! Чурило зривається й хапає за сокиру. Ах, псе! Ти так мені? Стрівай! Ось Я тобі покажу! Замахується. 142