Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/136

З а П а В а також одягається. А я вспокоїлась! Гостомисл. Після чого? З а п а в а. А тямиш? Після мого сну страшного. Тепер я бачу: це не був мій батько. Ве в полусні я мусіла побачить того злодія. Гостомисл. Та й справді! От Який я дурень! Тільки б встать було Та пошукать, він мусів тут десь бути. З а п а в а. І певно все те чув, що ми з собою Балакали. Гостомисл. Це ще пусте. Багато Не зрозумів він з того. А хоч дещо І зрозумів, то що він нам пошкодить? Я надіюсь, за хвильку будем мати Його в руках. З а па в а надслухує. Ось вже ведуть його! Я В А IX Ті самі, слуга, вояк Гостомисл. Ну, що? Слуга. Ось вартовий із брами. Гостомисл. А, Ти бачив щось? Вояк. Страшенне щось, мій пане! Гостомисл. Страшенне? Що такеє, говори! Вояк. І сам не знаю, як вам це сказати. Як тільки наші рушили в похід, Заперто браму, я засів у будці Над брамою та й трохи задрімав. Г остомисл. Оце то й еі Така то в мене варта! Все з того й почина, що задрімаесь. 135