Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/133

То завтра ж він про це дізнатись може, І певно нас тоді не пощадить. З а п а в а. Значить, пропасти нам! Я добре знаю! Г остомисл. Запаво, серце! Сном марним не муч Себе й мене! Хто знає ще, чи він Значить щонебудь. А коли й значить, То може власне не таке, як ти Ворожиш? Може батько твій тобі Хотів вказать: „Лиш сміло йди тим шляхом, Котрим ідеш! І стань на теє місце, Де я стояти мав!“ За пава. Нехай і так! Дай Бог, щоб так було, як ти говориш! Г остомисл. Вспокійсь! Не бійся! Все ще добре буде. Я чую це, бо розум мій мені Говорить, що усе я обчислив, Про все подумав, все устроїв так, Що діло мусить вдатися. Тепер Позволь заснуть мені й сама засни! Обоє заслонюють котари. По хвилі чути сонне сапання Гостомисла. Запава ще якийсь час неспокійно кидається на ліжку. Потім тихо Овлур підноситься і звільна прямує до дверей. При дверях нащупує столик, на котрім лежить булава. Приглядаєсь їй і бере в руку. Булава дзвонить. Овлур швидко ховає її за рукав, вона дзвонить сильно, та він з булавою вибігає Я В А VI Гостомисл, Запава Запава прокидається від брязкоту дзвоників, сідає на ліжку, відхиля котару і вдивлюзться довкола, потім говорить стривоженим голосом, зразу тихо, потім дужче Ей! Гостомисле! Чуєш, Гостомисле! 132