Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/121

2 розбійник. Звісно, можна б, та Ватажко не пускає. Дуже гострі Тепер сторожі. Виявишся з лісу, То й зловлять. Дуже гострий князь тепер У Києві, а вже для нас, злодіїв, Розбійників зовсім без милосердя. Князь. Погано це. 1 розбійник. Для нас погано, певно! Та люд по селах і містах за те Благословить князя. 2 розбійник. Для нас погано! Сиди в лісах! Та я вже, сяк чи так, Колись та вирвусь! Хоч на певну смерть, А вирвуся, щоои рідню побачить. Кн я з ь. Ей, чень то ще так страшно це не буде! Я В А IX Ті самі і Овлур. За сценою тупіт коней О В Л у р кличе за сценою. Гей, ви там! Чи готові? Розбійники. Вже готові, о В Л у р входить. Гайда на коней! Двадцять кроків з-заду За нами! Перед замком зупиніться У скритім місці. На мій свист біжіть До мене. Розбійники. Ми це знаємо, ватажку. Виходять. Овлур. І нам пора, Ставуре! Князь. Де ж мій кінь? Овлур. Ось тут край шляху, разом з моїм. Князь. Ну, Пора в дорогу! Ти провадь! Овлур. Дай руку! Бере його за руку. Князь нащупує ратищем. Оба відходять. Заслона спадає. 120