Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/119

А тепер 0 г» л у р. Зажди ось тут хвилину! Я піду По коні. Твій тут недалеко. Якби Наспіли хлопці, хай заждуть при тобі! Відходить. ЯВА VII Князь сам Ось я й розбійник! Диво! Диво! Диво! Присягою зв'язався не покинуть До смерти розбійницької ватаги І слухати Овлура. Боже! Що це Зо мною діється? Невже це ти Навіки пхнув мене з престола в цю Безодню? Спирається на спис. Ех, та що тут міркувати? Присяг— пропало! А що далі буде, На теє Божа воля! Дивний цей Овлур! І скільки літ при мні він був, А я не міг його пізнать так добре, Як ось тепер за кілька тих хвилин. От що значить: недоля спільна! Як Вона людей зближає! Надслухує. Стугонять Копита! Ідуть! Це мабуть ті два Розбійники, що з нами мають їхать До Гостомисла красти! Боже! Боже! Чи я би був подумав, в сні прибаг, Що нині в ніч в компанії такій Поїду—де? До Гостомисла красти І ЯВА VIII Кияаь і два розбійники 1 розбійник. Гов! Хто тут? Князь. Я, новий товариш ваш. 1 розбійник. Як звать тебе? 118