Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/112

Приймеш мене до себе? Надіюсь, Що сам ти бачив пробу, чи тобі £>ука моя і меч придатись можуть. О в л у р. Дай руку, друже! Князь подає руку. Ось моя рука! Овлур. Та хто ти? І за що таке страшне На тебе лихо впало? Князь. Ох, даруй! Занадто свіжі ще ті люті рани У моїм серці! Надто ще болить Моя душа, щоби уста могли Спокійно все те розповісти! Овлур. Бідний! Я розумію мовчанку твою І докучать тобі не буду! В нас Устрій свобідний. Хочеш — говори Ім'я своє і всі свої пригоди, А хочеш, то мовчи. До твого серця Нам мало діла! Князь. Я перед тобою Таїтись не гадаю… Тільки нині… Овлур стискає його руку. Досить, досить! Я розумію! Князь. Ну, А є у вас якийсь закон, якісь Товариські вузли? Овлур. Це, звісно, є! Весь наш закон — присяга на мій меч. Присяга, що до смерти вірний будеш Мені і всьому товариству, ще Ні люті муки ані смерть тебе До зради не наклонять, що мої * Всі накази сповнятимеш послушно. На це мені ти мусиш присягти. Князь. А якби не хотів? 111