Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/87

Стрілець подумав: „Правда!
За тим жаліть не гоже,
Що сталось раз і більше
Відстатися не може.

І мовить птах: „Не рвися,
Завдавши серцю скрути,
Що зробиш — розробити,
Минуле знов вернути.“

Стрілець подумав: „Правда!
Шкода бажань і скрути,
Що зробиш — не розробиш,
Що сталось — не вернути.“

І мовивть птах: „Ніколи
Не вір ні в які дива,
Не вір ні в яку вістку,
Що просто неможлива!“

Стрілець подумав: „Правда!
Чимало плещуть дива,
А розміркуєш — скажеш:
„Це сплітка неможлива!“

„Гаразд — сказав він — пташко!
Не злі твої науки.
Лети ж собі й стрільцеві
Не попадайся в руки.“

І пурхнула пташина,
На близькій гілці сіла,
І до стрільця звернувшись,
Таке йому повіла:

„Ей, та й дурний ти, стрільче,
Що дав мені здуриться!
А мною ти, небоже,
Міг добре поживиться!