Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/82

Ця сторінка вичитана
VI
 
Притча про вдячність.

Мороз був лютий, сніг і завірюха,
По вулиці голодний пес блукав:
Обмерз, продрог, здається, пушка духа,
Надармо страви й захисту шукав.

Аж чоловік найшовся милостивий,
Впустив до хати пса і обігрів.
Пожалував його, як друг правдивий,
І їсти дав того ж, що й сам він їв.

Та пес, нагрівшися у теплій хаті,
Спочивши і наївшися досить,
Замість подяки став гарчать, брехати,
Ще й кинувся хазяїна вкусить.

Подібний ти до ньоґо, брате милий:
Не тямиш, хто добро тобі зробив,
А тих, що розуму тебе навчили,
Як часто ти зневажив, оскорбив!