Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/78

„Я твоя. Що захочеш, зо мною чини,
Лиш одну мою просьбу в тій хвилі сповни.

„По саду тім, де в'ються доріжки круті,
Пів години мене провози на хребті.“

Усміхнувся мудрець. Дивні примхи в дівчат!
Та дарма! Обіцявсь, то вже годі бурчать.

І хламіду він зняв і рачкує піском,
Його очі Аглая закрила платком,
І сидить на хребті й поганяє прутком.

Так заїхали враз аж на площу садка,
Де під тінню дерев край малого ставка

Олександер сидів, його мати й весь двір, —
Срібний сміх там лунав і пісні й бренькіт лір.

А Аглая кричить: „Ну, мій ослику, ну!
Ще мінуточки дві! Ще мінутку одну!“

Аж у круг двораків його дівка пуста
Завела і зіскочила живо з хребта,

І платок із очей поспішилася знять…
Що там сміху було, то й пером не списать.

Аристотель мудрець Олександра навчав
І такий у альбом йому вірш написав:

„Більш ніж меч і вогонь і стріла і коса
Небезпечне оружжя жіноча краса.

„Ані мудрість, наука, ні старші літа
Не дають проти неї міцного щита.

„Це я сам досвідив. Лиш мертвець та сліпець
Може буть проти неї надійний борець.“