Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/70

Ця сторінка вичитана
I


Притча про життя.


Було це в Індії.
 Степом безлюдним
Йшов чоловік. І враз напав на нього
Голодний лев. Побачивши звірюку
Ще здалека, почувши рик її,
Почав тікати чоловік щодуху.
Тікаючи, наскочив він нараз
На глибоченну балку. Не було
Часу вертати, не було де скриться,
А звір вже близько. Бачить чоловік,
Що зі стіни безодні, зі стрімкого
Скельного обриву худа берізка
В щілині виросла й вершок зелений
Понад безодню к сонцю піднимає.
Недовго думаючи, він чепився
За ту берізку; держачись руками
За пень її, повис над гирлом темним,
Аж поки, бовтаючи там ногами,
На щось твердого крихту не оперся.
Тоді аж відітхнув і дрож смертельна
Потроху втихла. І почав тоді
Сірома озиратися довкола,
Де він і що з ним?
 Перший зирк його
Впав на коріння деревця, що в ньому
Була його єдиная опора.
Що за притичина? Глядить: дві миші,