Ця сторінка ще не вичитана
що нас хлопами взивали, канчуками сікли нас,— забирали нашу працю, зневажали нам жінок, не пускали нас до церкви, а ганяли у шинок,— що хати палили вбогі і рубали нам садки,— пан із паном посвариться, терплять горе козаки. Навіть в душі нам залізти забажали на кінці, віру змінюють, що наші в ній жили діди й вітці. „Туркогреками“ нас лають, замикають нам церкви… Православний—нехрещений і невінчаний живи! Ще й біскупів-святокупів шлють, щоб брали нас за чуб, унією називають силуваний з Римом шлюб… Сто сот громів, пане куме! Тут не стало нам терпцю… На погибель живодерам! Випий, куме, ще й оцю!“ III „Пише нам король: „Свідчуся ранами Христа й хрестом, що бажав я все сповнити, як прирік вам, та не міг“. 222
