Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/500

або збігти мов по кладці, по промінню золотім. „Ох, та ж ти, малим ще бувши, бігав з храму по промінню, і по морі серед бурі, мов по суші, ти ходив. „Дай, о дай мені це чудо! Лиш одно, на цю хвилину! Не лишай мене в розпуці, мов стривожене дитя!“ Так моливсь Іван Вишенський, хрест щосили тис до грудей,— і нараз почув, як дивна пільга біль його втиша. Легко, легко так зробилось, щезла дикая тривога, ясна певність розлилася в обновленій душі. Ясна певність, що послухав Бог оце його благання, що настала хвиля чуда,— просвітління надійшло. Те, чого він ждав так довго, обдало його, мов легіт, мов гармонія безмежна, райські пахощі святі. І він радісно піднявся, і перехристився тричі, і благословив промінний шлях, що скісно в море йшов. Він нічого вже не бачив, тільки шлях той золотистий 215