Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/494

XI По печері ходить старець, хрест до грудей притискає, молитви тихенько Шепче і не думає про лист. „Хрест — моє добро єдине, хрест — одна моя надія, хрест — одно моє страждання, одинока вітчина. Все, що поза ним —омана і чортячая спокуса; лиш один тут шлях правдивий і спасенний — шлях хреста. Що цей лист і що цей голос? До кого? До старця Йвана. Старця Йвана вже немає, він умер, умер для всіх. Що мені до України? Хай рятується як знає, — а мені коли б самому дотиснутись до Христа. Адже я слабий і грішний! Я не світоч, не месія, їх від згуби не відкуплю, сам із ними пропаду. Ні, не зраджу свого Бога, не зламаю заповіту, і ярмо хреста оцього до могили донесу. Близько вже. Мабуть для того б'є на мене вал останній і остання часть дороги так болюща і важка. 209