Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/489

Аж ось глянь, тим ясним шляхом звільна барка надпливає, бризка золото й пурпура з-під весел і з-під руля. Теплий вітерець вечірній роздуває білий парус, і пливе, мов лебідь, барка до Афонської гори. Чи то братчики вертають, що ходили в край далекий на манастирі просити? Чи то прості гандлярі? Чи побожні пілігрими, паломники правовірні прибувають на поклони? Чи до прота J) це посли? Старець прослідив очима барку, поки за скелею не сховалась аж у пристань, — як сховалась — він зітхнув. Знать, привиділись старому в барці кунтуші козацькі і шапки червоно-верхі — ні, це првно привид був!… X Знову ніч і знову ранок, і поклони і молитва, і в старій душі тривога, сумніви і неспокій. J) Прот — найстарший над цілою чернечою республікою на Афоні. (Ів. Франко). 204