Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/478

Сперши бороду на груди, впер він зір у одну точку і сидів отак недвижно довго-довго, наче спав. Зразу все немов померкло перед ним і дрож пробігла по худім, старечім тілі, і зомліли змисли всі. Потім мов теплом дихнуло, і по тілі розлилося щось солодке, м'ягко-м'ягко попід шиєю пройшло. І в душі мелькнула мати, як його малим хлоп'ятком попід шийку лоскотала, ах, а він сміявсь, сміявсь! Потім слух його прокинувсь; мов діямантова нитка, тон якийсь потягся довгий — любий, радісний такий! 1 душа, мов той метелик, десь летить за любим тоном, та чим далі, тонів більше і все дужчають вони. Вже гармонія могутня ллється синьою рікою, і розкішні тони, бачся, небо й землю обняли. І пливе душа аскета на гармонії величній, мов на морських хвилях лебідь вверх гойдається, то вниз. 193