Ця сторінка ще не вичитана
V „О. вітай, моя домівко, тиха пристане по бурях, до якої ненастанно здавна, здавна я тужив! Камінь тут довкола мене. — це тверда, незламна віра, це мій дім і мін притулок, подушка ї накриття. Хрест оцей, то мій товариш, мій повірник у дні смутку, оборона від спокуси і підпора в скону час. Небо синє, що крізь отвір загляда в мою печеру, це надія, що полине у той шлях душа моя. Сонце ясне, що при сході на часок в мою домівку сипле золото й порфіру, це великий Божий дух, що в блаженнії хвилини грішну, скорбну людську вдачу ущасливлює безмірних райських розкошів чуттям. А те море лазурове, що там гріється на сонці, а внизу тут б‘єсь о скелі і хлюпочеться й реве, — це життя земного образ ясний, тихий та принадний, 191
