Ця сторінка ще не вичитана
Ii На Афоні дзвони дзвонять у неділю по вечірні; починає Прот великий, окликаєсь Ватопед. Далі зойкнув Есфігмену, загудів Ксеропотаму, там Зографу, далі Павлю, розливаєсь Іьерон. Покотилися по горах ті ридання металеві, окликаєсь кожна скеля, кожний яр і кожний скит. І вторують їм зітхання, і худі хрнстяться руки, і несеться тихий шепіт: „Со СВЯТНУл упокой!“ Ті ридання металеві — знак, що хтось розстався з світом— тут нікого не тривожать: це щоденна новина. Чи то скитник вмер у скиті так як жив—самотній, тихий, і про смерть його дізнались аж у кілька день пізніш— тим дізнались, що покійник не явився в манастир свій, не приніс свою роботу, бобу пригорщі не взяв? Чи то вмер чернець у кел'ї, пишучи святую книгу, 183
