Ця сторінка ще не вичитана
Мов зелена піраміда на хвилястім синім полі, на рівнині лазуровій велетенський ізмарагд,— так облита дивним морем, під безхмарим, теплим небом зноситься, шумить, пишаєсь, спить Афонськая гора. Спить? Та ні! Природа мати ненастанно тут працює, ненастанно строїть, бавить ту пестієчку свою. Унизу, де з хвиль кипучих гранітові сірі скелі гордо, просто вгору пнуться стіни, колоси, стовпи— там внизу музика дика не вгаває на хвилину, б'ються хвилі о каміння, бризка піни срібний вал. А вверху хребти гірськії віковим покриті лісом, вічну, тиху пісню грають у задумі без кінця.