Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/461

Цей танець пам'ятає вже до смерти бідолаха, в одно зіллявся скрипки тон і розпалена бляха. Зіллялись нерозривно так, що скрипку як, почує, то зараз в лапах запече і зараз він танцює. Та не один ведмідь отак! З ним, брате мій, посполу і кожний з нас, поет-співак, таку проходить школу. Веде його іронія з дзвінками та скрипками стать на залізний тік життя м'ягенькими лапками. Грижа розпалює вогонь, любов на скрипці грає, і скаче бідний і співа, хоч з болю умирає. І хоч не вмре, то так в душі зіллються нерозривно вражіння ті, любов і біль, що дивно, справді дивно і І як лише почує він святі слова любовні, то зараз будяться в душі терпіння невимовні. Горить під ним залізний тік, горять небесні стропи, і піднімається бідак на віршовії стопи. 176