мов у гаю свисти дроздів гілка гілці подає. В розколисаній уяві піднімавсь ряд картин: гори в світлі золотому, фіолетова тінь долин, річка, наче срібна стрічка, і скелистая стіна, шлях закурений, мов кладка, що у безвість порина… Вулиця… Доми низенькі, за штахетами, в садках георгінії і айстри; на малесеньких грядках; стежечки круті між ними, дерев'яний ґанок ось; по щаблях аж геть над вікна винограддя оплелось. Все те не очима бачу, а в душі воно живе, все на крилах із гармоній світла й запаху пливе. Чую, що це власний твір мій, хоч створив його не я; що це часть єства мойого, хоч не в ній душа моя. Чую, що в отих картинах б'ється власний мій живець, та проте я пан їх, ніби разом хвиля і пловець… І ось раптом виринає з рам зелених у вікні тихеє лице жіноче так знайомеє мені. 172
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/457
Ця сторінка ще не вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3b/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._16._%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97_%281958%29.djvu/page457-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._16._%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97_%281958%29.djvu.jpg)