Ця сторінка ще не вичитана
VII Над великою рікою на скалі крутій сиджу і, затоплений у мріях, в воду биструю гляджу. Валом хвилі, валом хвилі пруться, плещуть, миготять, сонце грає, прибережні верби віттям їх пестять. Із-за закрута одного враз дараба1) виплива, зіллям, зеленню обвита, плеще, грає, мов жива. Керма тихо хвилі крає, не булькоче, не скрипить, і керманич молоденький, мов мальований, стоїть. На дарабі гра музика, чути пісні голосні, брязкають чарки блискучі, ллються вина запашні, сяють очі молодії серед жартів і розмов… сміх і співи. Це гуляють радощі, краса, любов. Я поглянув і зітхання піднімає грудь мою. ■) Дараба—пліт, пором. 167