Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/423

Та переляканий хлопчина мій як закричить! І вже прибігла мати і бачить: пан якийсь чужий… „Агій“! Мабуть, хоч мав би за сто літ вмирати, то не забуду того, як вона прожогом хопила дитя й до хати побігла, як ненависна, гнівна з очей її на мене іскра впала, як буркнула: „І що за сатана тут лазить^ і дитину налякала! А щоб ти, дідьку, голову зламав! Цить, квітко! Мама пана геть прогнала“. Схилившися, я йшов і сумував: прокляття за добро — стара заплата! Мов з дьогтем мед її я смакував. Край шляху корчма ось брудна, патлата! Хоч день робучий, в корчмі гамір, шум, а перед нею сват термосить свата. „Ти кат, не сват!“—„А ти свиня, не кум!“ „Став кварту ще!“—„Став ти, застав капоту! Я свій кожух пропив уже на глум!“ Геть відси, геть! Тут ріки свого поту, на труту перепалені вогнем, народ п'є „на здоров'я, на охоту“. Геть відси! Тьми тут, зопсуття едем, добробуту руїна, гріб моралі, цивілізація обернена вверх пнем. Мов під хреста вагою йшов я далі. Радниця. Екзекутор. Три жиди. Війт, присяжні і сплакані, зів'ялі 138