Ця сторінка ще не вичитана
VI В село ходив. Душа щемить і досі від тих картин, що зустрічав я там… При праці старші, діти голі й босі, без догляду на дворі; по хатам маленькі плачуть, бо у полі мати. Там знов дідусь недужий ь хаті сам, все кашля й стогне, та води подати нема кому — палкий жнив'яний часі Скріпивши серце, я війшов до хати. У хаті душно, чути вогкість, квас… З усіх куточків бідність визирає. Сухий, як скипа, жовтий дід Панас зжахнувся. „Хто там двері отвирає?“ „Це я, Панасе!“ — Довго поглядав… „Ти, Йвасю?“—„Я“. Ках-ках. „Чи бач, вмирає старий Панас! Господь оце згадав, що я ще тут і кличе вже в дорогу. Коби лиш абшит1) якнайшвидше давIі4 *)*) Абшит — з нім., свідоцтво про цілковите звільнення від військової служби. 136
