Ця сторінка ще не вичитана
V Маленький хутір серед лук і нив на горбику над річкою шумною,— от там я в простій хлопській хаті жив, і самота, і сум жили зо мною. Із трьох боків поля ті обмежив могутній ліс зеленою стіною, і шумом серцю він на сон дзвонив, і сум по травах розносив луною. Він тяг мене в свою таємну тінь, і свіжий подих віщував розраду, і листя, знай, мені шептало: „Скинь із серця всі згадки про зваду й зраду! Природі мамі до грудей прилинь, і тут знайдеш нову, святу принаду“. 135
