Ця сторінка ще не вичитана
II Заки умре ще в серці творча сила і дар пісень заглухне в тишині, немов пахуча та фіялка мила, що в'яне у пустому бур'яні,— я раз іще б хотів простерти крила і побуять свобідно в вишині, і оживить ті спомини, що скрила ворожа доля у душі на дні. Вони живі до нині в тій могилі, я чую їх, як рвуться, як печуть… Спинити їх, здушить їх я не в силі. Та чи знайду я сили, щоб відчуть, щоб пережити знов ті любі хвилі і виплакать піснями їх ось тут? 132
