Ця сторінка ще не вичитана
II В парку є одна стежина, де колись ходила ти,— бачиться, в піску сріблястім міг би ще твій слід знайти. Край стежини проста лавка,— тут сиділа ти не раз, тут прощались ми в останнє… тут мені твій промінь згас. І коли на серці туга наче камінь затяжить, Закиплять в душі питання: „Пощо жить? Для кого жить?“ Я спішу на цю стежину і розшукую твій слід, і відсвіжую твій образ, що в душі моїй поблід. ІІ гляджу на лавку з жахом, ЧИ не мигне ТІНЬ TBOJI? І сідаю й тихо плачу. Це Кальварія моя. 26 V1H W99 112
