Ця сторінка ще не вичитана
Де гнів палахкоче, Любов процвіта, Луди павутинням Наш дух опліта. І му лить, і му лить, Прогонює мир, І тягне в Сансару, В життя дикий вир. Та з пристрастів пекла Ти вивів людей, Не тьмив їх туманом Загробних ідей. Безсмертне лиш тіло, Бо жоден атом Його не пропаде На віки віком. Та те, що в нас плаче, Горить і терпить, Що творить, що знав. Що рветься Й Ле і И'! Ь '— Те згасне, мов огник. Мов хвиля пройде, В безодні Нірвани Спокій віднайде. Поклін тобі, СВІТЛИЙ. ВІД ОїДНИХ, ОЛ у ДгійА! Що в пристрасте^, пудах Ще б ються міцних! Поклін І від мен<^ Що СКОЧУ, ЯК СТіЙ, із тиску Сансари О |_|; І ■ 15 ІіїрПЛПП L_.il* тім * 100
