Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/377

„Спасибі вам за це довір'я! Розумію! У вас бажання є, ви стратили надію, Сказали: як біда, То хоч до жида йди, чи пак до чорта; що там, Що стільки літ його мішали ви з болотом, Кричали: чорт — луда! „Ось бачите, куди веде неосторожність! Ускочили в таке, що хоч вдаряйсь в побожність, Або до чорта в путь! Та ще й з душею! Ах! Даруйте за нечемність! Сміяться мушу знов. Пекельна це приємність Від вас про душу чуть. „Сто тисяч літ горіть готові? Ха, хаГ Друже! Це спорий шмат часу! А ще недавно дуже Чи не казали ви: „Душа — то нервів рух?“ Значить, загинуть нерви, То і душі капут! То як же се тепер ви Згубили з голови? „І що ж, скажіть мені, оферта ваша варта? Це ж в газардовій грі фіктивна, кепська карта. Чи чесно це, скажіть? Вам хочесь те а те… конкретне, а мені яи Даєте пшик. Це стид! Не думав, що такі ви І І з чортом так не слід! 92