Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/376

XII І він явивсь мені. Не як мара рогата, З копитами й хвостом, як виснила багата Уява давніх літ, А як приємний пан в плащі і пелерині, Що десь його я чув учора або нині — Чи жид, чи єзуїт. Спинивсь: Лиця його у пітьмі не видати. Зареготавсь та й ну мене в плече плескати. „Ха-ха! Ха-ха! Ха-ха! Осьновість! Курйоз! Ось диво природниче! Пан раціоналіст, безбожник — чорта кличе! Ще й душу напиха! „Мій панцю, аджеж ви не віруєте в Бога! Я ще йедавно чув край вашого порога — Підслухую не раз — Як голосили ви так просто конфіскабль: „Ne croyant pas au Dieu je ne crois pas au diable!“1) Що ж сталось нині з вас? „Невже ж я — a, pardon, що зараз не представивсь! Та думаю, що ви, хто я є, догадались — Невже ж я ближчий вам, Чи можливіший вам здаюсь відПана Бога? Чи легша вам здалась до сатани дорога, Аніж на небо там? *)*) Не вірячи в Бога, не вірю і в чорта. 91