Ця сторінка ще не вичитана
І вилить голосно, мов дзвін, Останній спів, страшний проклін, Такий проклін, щоб мерзла кров, В ненависть зстилася любов, Змінялась радість в темний сум, І щоб краси не бачив ум, І щоби уст цурався сміх 1 від повік би сон відбіг, Тюрмою б весь зробився світ І в лоні мами гиб би плід,— І цей проклін, душе моя, Хотів на тебе кинуть я За насміх твій, за весь тві,й чар, За той болючий, клятий дар — З тернових колючок букет. Та в серп! моному поет Бунтуесь, плаче мов дитя, Для нього ти краса життя, Струя чуття, пісень нора — Проклін у горлі завмира.
