Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/361

II Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам! Це в моїм серці дзвін посмертний дзво* нить. Вона умерла! Мов тяжезний трам Мене цілого щось додолу клонить. Щось горло душить. Чи моїм очам Лтось видер світло? Хто це люто гонить Думки з душі, що в собі біль заперла? Сам біль? Вона умерла! Вмерла! Вмерла! Ось бач, ще рожі на лиці цвітуть І на устах краснів ще малина… Та цить! І подихом одним не труть Її! Це твоїх бажань домовина. Бам-бам! Бам-бам! Далеко, зично чуть Цей дзвін Приладь і плач немов дитина Це ж твоїх мрій заслону смерть роздерла, Розбила храм твій! Цить! Вона умерла! І як це я ще досі не вдурів? І як це я гляджу і не осліпну? І як це досі все те я стерпів І у петлю не кинувся коніпну! Аджеж найкращий мій огонь згорів! Аджеж тепер повік я не окріпну! Повік каліка! Серце гадь пожерла, Сточила думи всі! Вона умерла. 76