Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/349

XIV Якби знав я чари, що спиняють хмари, Що два серця можуть ізвести до пари, Що ламають пута, де душа закута, Що в поживу ними зміниться отрута! То тебе би, мила, обдала їх сила, Всі би в твоїм серці іскри погасила, Всі думки й бажання за одним ударом, Лиш одна любов би бабухла пожаром, Обняла б достоту всю твою істоту, Мислі б всі пожерла, всю твою турботу, — Тільки мій там образ і ясніє й гріє… Фантастичні думи! Фантастичні мрії! Якби був я лицар і мав панцир добрий, І над всіх був сильний і над всіх хоробрий,— Я би з перемоги вороги під ноги, Що мені до тебе не дають дороги! Я б добувсь до тебе через мури й стіни, Я б побив дракони, розметав руїни, Я б здобув всі скарби, що їх криє море, І до ніг твоїх-би положив, о, зоре! Де б тебе не скрито, я б зламав верії… Фантастичні думи! Фантастичні мрії! Якби я не дурень, що лиш в думах кисне, Що співа і плаче, як біль серце тисне, Що будуче бачить людське і народне, Äb сучаснім блудить, як дитя голодне,— Що із неба ловить зорі золотії, 64