Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/341

Ця сторінка ще не вичитана

Вона мій спів, вона мій хліб! Душа моя — аж дивно — До неї наче той поліп Приссалась невідривно. Усіми нервами приляг Мій дух до неї, мила,— І тут вона — аж страх! аж страх! Твій вид мені явила. Неначе блискавка ярка, Що зразу сліпить очі, Що враз і тішить і ляка, Ніч робить з дня, день з ночі— Отак для мене був твій вид І розкішшю й ударом; Я чув: тут смерть моя сидить Краси вповита чаром. Я чув і з жаху весь тремтів І розкішшю впивався; Від тебе геть тікать хотів, Круг тебе все снувався. Мов той Іксіон вплетений У колесо-катушу, Так рік за роком мучусь я І*біль мою жре душу. І дарма ліку я шукав На цю свою хоробу; Кого зрадливий Сфінкс піймав, Не пустить аж до гробу. Ні, не тебе я так люблю, Люблю я власну мрію! За неї смерть собі зроблю, Від неї одурію. 56