Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/331

Убогий Сільський народ глядить на цю появу, Дивується. І хто це міг би їхать? Ніколи тут ні чвірки, ні карети Такої не видали. Ні старі, Ні молоді придумати не можуть, Хто не так їде, відки й куди? Ось чвірка, не спиняючись ні хвилі, На лід влетіла. Глухо застогнав Поміст хрустальний, дзвінко задудніли По нім копита кінські, заскрипів Замерзлий сніг під шинами коліс. І луснув з батога візник, мов вихор, Неслася чвірка. Та нараз посеред Ріки, де криє льодова кора Найглибший вир, щось хруснуло—лиш раз, Одніський раз щось хруснуло! Широкий Круг льоду, мов обкроєний, подався, 1 чвірка, і карета, і візник, І що було в кареті, наче сон, Неначе ясний привид враз пропало. Лиш Сян забулькотів неначе д'явол, І облизався. Лиш зелена хвиля Широким валом хлюпнула верх льоду І знов вернула в таємничу тоню, А чвірки, ні карети — ні сліду. ІІ не дізналися ніколи люди, Хто це так їхав, відки й куди. Ніхто за ними не питав ніколи, Ані в ріці ніхто останків жодних Не віднайшов. Коли б один хто бачив Це диво, а не сотня свідків, сам він З часом собі би вірить перестав, 46