Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/330

І В Перемишлі, де Сян пливе зелений, Стояв на мості я в важкій задумі, Про тебе думав я, душе моя, Про щастя те, що наче сонний привид Явилося, всміхнулося і щезло, Лишивши жаль по собі невмирущий. І я згадав одно оповідання, Що тут над Сяном від народу чув. Зима була, замерз зелений Сян, І по блискучім льодовім помості Гладкий протерли шлях мужицькі сани. Ось раз була неділя. В самий південь Із церкви люди вийшли. Сяло сонце, Іскрився сніг. Юрба народу вийшла Над Сян, гули веселі розговори. За Сяном ось на полі сніговому Щось зачорніло, дзвоники бренчать, Копита стукають о змерзлу зеї^лю, І вчвал жене по втоптаній дорозі Препишна чвірка. Упряж дорога Полискує до сонця; наче вихор, Карета мчиться, з батога візник, Мов з пістолета, лускає… 45