XX Пр■в■д Холодна ніч. Спокійно, важко, звільна На місто сніг вогкий паде й паде; З густої тьми журба якась могильна Вихилює лице своє бліде. Лямпи горять. Колеса світлянії Довкола них тісняться, меркотить Кривавий блиск. Неначе сонні мрії Фіякри мигають і гинуть вмить. На тротуарах ще прохожих сила: Циліндри, шуби, модні боа дам 1 драні лахи — різнобарвна хвиля Пливе, гуде, зіпреться тут і там. І я в юрбі сумний і одинокий Пливу безвладно, щоб від власних дум Втекти — та невідступний і глибокий У серці все повзе зо мною сум. І наче той, що тоне і в знесиллі Шукає гілки, корня, стебельця,— Так я між лиць тих в пестрій люду хвилі Шукаю щиро-дружнього лиця. І враз я здеревів і стрепенувся, Щось горло стисло, в груді сперло дух… Втікать бажав та не поворухнувся, Мов оглушив мене важкий обух. 38
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/323
Ця сторінка ще не вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3b/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._16._%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97_%281958%29.djvu/page323-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._16._%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97_%281958%29.djvu.jpg)