Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/310

VIII „Не надійся нічого". Як ти могла сказати це так рівно, Спокійно, твердо? Як не задрижав Твій голос в горлі, серце в твоїх грудях Биттям тривожним не зглушило ті Слова страшні: „Не надійся нічого!“ Не надійся нічого І Чи ти знаєш, Що ті слова — найтяжчая провина, Убийство серця, духа і думок Живих і ненарождених? Чи в тебе При тих словах не ворухнулась совість? Не надійся нічого! Земле мамої Ти світе ясний! Темното нічна! Зірки і люди! Чим ви всі тепер? Чим я тепер? О, чом не пил бездушний? Чом не той камінь, не вода, не лїд? Тоді б не чув я пекла у своїх грудях І в мізку моїм не вертів би нор Червяк неситий, кров моя кипуча В гарячці лютій не дзвонила б вічно Тих слів страшних: „Не надійся нічого!“ Та ні, не вірю! Злуда, злуда все І Живущої води в напій мені Ти долила, а жартом лиш сказала, Що це отрута. Бо за що ж би ти Могла вбивать у мене душу й тіло? 25