Ті фанатики, до людських Благ ненавистю підшиті, Ті отці, апологети, Догматисти, каноністи, Інквізитори, що вміли „Jgne, ferro“1 в душу лізти. Або й ті, що з твоїм словом На устах всі землі й море Заповняли й скрізь ширили Темноту, гризню і горе, Покривали здирства можних, Але вбогих дерли й тисли, І хрестом твоїм вбивали Вольне слово й во\ьні мислі І Адже бувши консеквентним Ти їх мусиш пригорнути,— Тож подумай, як мені тут В товаристві з ними бути? Та це ще не все; можливо, Що тут різнії порядки, І на всяку бранжу,2 Боже, Єсть окремі сепаратки.11 Але жити в твоїм небі І втішатися й співати, — Господи, то скільки ж треба б Напихати в вуха вати, Щоб не чути криків, стогнань І проклять, докорів лютих Тих нещасних, там у пекло Звержених, у тьму й закутих! Щоб не чути відгомону Всіх тих мук і озвіріння, Що були мов контрапунктом Вогнем, мечем. Бранжа — товпа, голота. Сепаратка — окрема кімната.
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/276
Ця сторінка ще не вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3b/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._16._%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97_%281958%29.djvu/page276-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._16._%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97_%281958%29.djvu.jpg)