Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/271

І дістануть рух і голос І мов військо незлічене Попливуть на суд — свідчити Проти мене, чи за мене?.. Що ж, на судову розправу З апаратом так безмежним Стану я, слабий і грішний, Певно з трепетом належним. І скажу: „На суд твій, Боже, Я стаю, земне создання, І кладу перед тобою Весь свій біль і все страждання, Всіх ілюзій злудні блиски, Всіх утіх марну приємність, Всі надії, всі упадки, І всю гордість, всю нікчемність, Розум весь і всю сліпоту І всі єресі й всю схизму, 1 жало те невмируще Критицизму й скептицизму. Боронитися не буду, Бо ти сам все ліпше знаєш, Та яким мене создав ти, То таким мене і маєш“. „Замовчи! — гукне з-за хмари Голос Божий дужче грому.— Все, що є, чому є й по що, Видно скрізь мені самому… Патос твій смішний для мене, Дотеп твій не мед, а оцет; А цю приказку латинську Знаєш: Sus Minervam docet?' Чим ти був, яким був, пощо, 11 Свиня вчить Мі нерву (богиню). 262