Благословлю уста твої червоні І очі ті безсоромно вогнисті— Дві зорі на рум'янім небосклоні! І груди ті прегрішні і пречисті, 1 стан гнучкий і сміх—серпанок срібний, Що закрива безодні горя мглисті. І лад той навіть клясти я нездібний, Що впхнув тебе в безодню ту без тями: З усею поганню він був потрібний, Щоб розвалить міцну стіну між нами, І дав нам здибатись і полюбиться І розійтись розбіжними стежками. Не раз іще твій вид мені присниться, Не раз іще ім'я твоє кохане Прошепчу я тужливими устами. Благословлю тебе. Де лиш постане Нога твоя, нехай там радість сяє, Хай сміх лунає, хоч і серце в‘яне. І ти не думай, що тебе чекає! За тим, що щезло—безхосенні жалі, А напереді смерть усіх спіткає. В бруднім заулку, в ясному шпиталі, Чи в власнім ліжку, всім одна дорога! Найкраща чвірка не заїде далі. А ти не дбай, і доки тільки змога, Сій радощі, плекай любовні мрії, І жаль гони від свойого порога За прикладом Єгиптянки Марії. 20—22 III. 1904 р. 251
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/260
Ця сторінка ще не вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3b/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._16._%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97_%281958%29.djvu/page260-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._16._%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97_%281958%29.djvu.jpg)