Ця сторінка ще не вичитана
V Ти йдеш у вишукано-скромнім строю І згірдно так глядиш на цю пропащу, Що натяк сам — назвать її сестрою Ти за зневагу прийняла б найтяжчу. Ти чесна! Двадцять вісім літ проживши, Ти весну молодости вже найкращу Пустила мимо! Ти пройшла, не пивши, Поуз криницю втіхи життєвої, Уста свої призирством заціпивши. Чого ти ждеш? Чи ще весни нової? Вона минула вже безповоротно. Ти гордо йдеш, та вже ціпкії звої Жаль простяга, та вже тобі турботно, Вже щось гірке під серце підступав, Сумне, як день, що йде понуро-слотно. Чи то не зависть по душі щипає? Минаєш ту пропащу, мов не бачиш, А скоса зиркнеш — щось в устах злипав… Мабуть вночі до подушки заплачеш! 249
