Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/252

І У сні зайшов я в дивную долину. Було так ясно, тихо, легко в ній, Що бачилось мені: не йду, а лину. Сміялася в пишноті весняній Природа пахощами вся облита, І скрізь співав пташок незримих рій. Сріблом на збоччях хвилював лан жита, Верхом шумів-гудів відвічний ліс, Внизу була величня тайна скрита. Внизу був луг, і з нього вітер ніс Такі розкішні пахощі, що груди Аж ширшали і дух у тілі ріс. А йшли ті пахощі з квіток, що всюди Росли — барвисті, дивних форм, яких Мабуть ніколи не плекали люди. Хиляючись до тих квіток палких, Я чув, що й спів солодкий з них виходить, Мов пасма тонів ніжних і м'ягких. Між тих квіток дівчат багато ходить, Всі в білому, в вінках і скиндячках, І одна одну все за руку водить. УУ всіх маленькі кошики в руках І кожну квітку пильно оглядають, Пестять і підливають на грядках. 243