Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/248

Немов дощу потоком рвучим, Він скрізь на морі і на суші Создав у зародочках душі, Життя розсіяв незлічене — А все для себе і для мене. „О, він ступнево йшов, вправлявся, Шість день до цілі наближався, Поки создав найвищу пробу — Мене — він на свою подобу. Він дав мені весь світ у владу; З його любви я не відпаду, А навіть як згрішу, раб грішний, То він карать мене не спішний: Хоч як грізнеє пересердя, Ще більше в нього милосердя. „Щоб згладилась моя провина, Він дав за мене свого сина; І щоб мої могутні крила Не зупиняла, не гнітила Важка матерії інертність, Він дав душі моїй безсмертність, Дав запоруку безпохибну, Що як умру, то не загибну, Що смерть моя — не скін фатальний, А вхіддо раю т р іюм ф а л ь н и й. „Єсть Бог, я чую це, я знаю, Його у власнім серці маю, Його у твориві я бачу, В своїй його знаходжу вдачу: Він в моїй совісті говорить І мною нищить, мною творить. Що я скажу, він „ні“ не скаже, І що я зв'яжу, й він те зв'яже. „Я часть його; де часть, там цілість. Я твір Його, і творця вмілість 239