Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/243

X На р'Ьках'ь вавнлонских'ь. тамо сЬдохом* и плакахо>гь. На ріці вавилонській—і я там сидів, На розбитий орган у розпуці глядів. І ругався мені Вавилонців собор: „Заспівай нам щобудь! Про СіонІПроТабор!“ „Про Сіон? Про Таборі їм вже чести нема. На Таборі—пустельї На Сіоні—тюрмаї „Лиш одну хіба пісню я вмію стару: Я рабом уродивсь та рабом і умру І „Я на світ народився під свист батогів, Із невольника батька, в землі ворогів. „Я хилиться привик від дитинячих літ, І всміхаться до тих, що катують мій рід. „Мій учитель був пес, що на лапки стає, І що лиже ту руку, яка його б‘є. „І хоч зріс я мов кедр, що вінчає Ливан, То душа в мні похила, повзка мов бур'ян. „І хоч часом, мов грім, гримне слово моє, То це бляшаний грім, що нікого не вб‘є. „І хоч душу манить часом волі приваб, Але кров моя—рабі Але мозок мій—раб. „Хоч я пут не ношу на руках, на ногах, Але в нервах ношу все невольницький страх. 234