Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/239

VIII Антошкові П. (Авь покойї Аще и яаьїкьі ангельскн.'«я гмголю, любве же не нмамь, їй ми єсть польаа? Діялект, чи самостійна мова? Найпустіше в світі це питання. Мільйонам треба цього слова. І гріхом тут усяке хитання. Мільйонам треба світла, волі. Треба вміти, як їх добиваться, Поки стогнуть кволі, мерзнуть ГОЛІ, — Нам в Параски ласки дожидаться? Як твій брат із голоду вмирає, А його ти накормити вступиш, То чи ждеш, аж срібну ложку купиш, Чи береш букову, що він має? Як твоя у річці тоне мати І кричить: „Рятуй мене, Антошку!“ Будеш ти на гарний човен ждати, Чи їй кинеш першу-ліпшу дошку? Зви це діялектом, зви жаргоном Тую дошку, ту букову ложку, А вона лунає відгомоном В мільйонах серць живих, Антошку! 11 Дивись його статтю в „Галичакині“ 1902, ч. 222 п. з. „Тщетная работа сепаратистовь.“ (їв. Фр.). 230