Ця сторінка ще не вичитана
IV А галнцн свою річь говорвжуть Ти знов літаєш надо мною, галко, І крячеш горя пісню монотонну; Глядиш у серця глибину бездонну І бачиш гниль, гидоту беззаконну,— Не страх тобі нічого і не жалко. У тебе очі ясні на падлину; Підлоту, самолюбство і брудоту Ти здалека добачуєш достоту; Твоя душа мабуть рідня болоту, Що в собі бачить ціль всього й причину. о, знаю, заклюєш мою ти душу! На тім степу беззахистнім, безводнім, У тім хижацькім стовпиіцу голоднім, Знесилений в змаганню тім безплоднім Твоєю жертвою я впасти мушу. Моє ти фатум, невідступна зморо, На мозок мій нещасний кандидатко, Не кряч так зично, не лети так падко! Не бійсь, піде твоя побіда гладко! Я не втечу! Впаду вже скоро, скоро! 225 і
